дайте нам бути такими, якими ми є,
дайте нам спокій від ваших щоденних атак.

Шахи — дуже цікава гра, хоча Ніна і не грала у неї з Лелушем, що був відомим серед Академії Ешфорд, як чудовий шахіст, аж до того, що грав у шахи на гроші і завжди примудрявся вигравати. Ніна іноді думала — а хто б з них переміг, якщо б вони зіграли разом? Він — британський принц, чи вона — онучка Ейнштейна?

Британія — наддержава, її називають Священною, вона захопила більшу частину світу, забрав під свій контроль багато інших країн. Ще до нашої ери Юлій Цезар не зміг завоювати володіння бриттів, і їхній правитель Елвін Перший не тільки відстояв незалежність, а і став засновником монаршої сім'ї у Британії.

Пізніше колоністи з Північної Америки програли війну, і Британія почала захоплювати Американський континент. Щоправда, у дев'ятнадцятому сторіччі Наполеон виграв Трафальгарську битву и зміг окуповати Британські острови, через що британцям довелося залишити свої землі. Монарша сім'я разом з лоялістами перебралися на вже раніше захоплені їми американські північні колонії і заснували там Священну Британську Імперію.

Все це — сухі факти із підручника з історії. Реальність більш барвиста — війна не завершилася, війна, здається, тільки починається, а може, взагалі ніколи не завершувалася. Терористи знову починають напади, японці зі всіх сил намагаються повернути собі незалежність, яку втратили через один дипломатичний конфлікт, що спровокувала Японія, у результаті із окремої держави ставши одним из секторів Британії і навіть загубивши своє ім'я: не японці більше, а одинадцяті.

Ніна не ненавиділа одинадцятих — але до смерті їх боялася через те, що колись під час теракту, що влаштувала Японія, загинули її батьки. Ніну забрала до себе сім'я Ешфордів, знаючи її дідуся особисто, але Ніна пам'ятала все, хоча тоді і була ще п'ятирічною дитиною. Вони з мамою і татом приїхали до Японії у період Ханамі, щоб помилуватися на цвітіння сакури, а замість цього — рожеві ніжні пелюстки плавали у червоних калюжах людської крові.

Онучка геніального ученого і сама не була дурною — навпаки, з дитинства рівень IQ Ніни набагато перевищував її однолітків, і завдяки цьому їй було дуже важко знайти з ними спільну мову и потоваришувати. Хоча Ніна и стала членом студентської ради, але і серед них зазвичай сиділа осторонь і займалася своїми справами, так часто дивлячись у монітор, що вже в десять років була вимушена надягти окуляри.

Все змінилося, коли Ніна разом ще з декотрими дівчатами із студради потрапила у заручники до японців — вони захопили одразу групу людей, і Ніна не стрималась, налякано вигукнувши щось про одинадцятих, за що терористи образилися і вже зібрались провчити дівчину /як — ніхто так і не дізнався/, але їм завадила інша дівчина. Досі японці і не підозрювали, що серед заручників є сама Третя Принцеса Британії Юфемія, але вона відкрила себе, тим самим врятувавши Ніну.

Потім вони с Юфемією, або просто Юфі, не тільки знайшли спільну мову — Ніна вперше знайшла справжню подругу, людину, яка могла її зрозуміти, споріднену душу. Вона захоплювалася Юфі — тим, якою принцеса була розумною, сильною, гарною і при цьому доброю, а ще Юфемія могла перемогти терористів, єдиним вчинком і подарувавши японцям шанс на свободу, і обеззброївши Орден Чорних Лицарів, як називало себе терористичне угруппування під командуванням якогось Зеро, людини у чорній масці. Юфі вирішила відкрити Особливий Адміністративний Округ Японії. Це було дуже сміливо для всього лишень Третьої Принцеси, але навіть її батько, імператор Чарльз, не знайшов, як заперечити доньці.

Але сталося щось неможливе — те, що не наснилося б Ніні навіть у страшному сні. Юфі раптово втратила розум /не може людина так раптово його втратити!/ і замість того, щоб казати людям заготовлену промову, спочатку попросила їх померти, а потім сама почала їх убивати, і віддала солдатам наказ стріляти на поразку. Сама Юфі теж загинула — її вбив Зеро, той невідомий у масці.

І Ніна була шокована і розбита — у неї знову відібрали дорогу їй людину, вона любила Юфі, а її вбили! Більше онучка Ейнштейна не боялася одинадцятих. Коли її істерика пройшла, Ніна зрозуміла — вона їх дійсно ненавидить. Ненавидить так, що хоче знищити.

А ще — Ніна може їх знищити.

Пісок пересипається у долонях, ковзає між пальців. Лабораторія під землею — це завжди хороша ідея, особливо тому, що її ніхто не помітить, якщо не буде шукати спеціально, а навіть для цього треба постаратися. Ніна знає, що робить — вона впевнена, що знає. До того ж, після смерті Юфемії вона заручилася підтримкою принца Шнайзеля, став однією із його наближення. Шнайзель міг дати Ніні всі умови для її досліджень та винаходів, Ніна могла дати Шнайзелю зброю — сильну і могутню зброю масового ураження. Ядерну бомбу. Фрейя — вона буде зватися Фрейя, Ніні подобалися скандинавські міфи. Фрейя була богинею любові та війни, і чимось вона нагадувала Ніні Юфемію — перша після Фрігг, та, що не має собі рівних у красі ні серед богів, ні серед людей, та, чиє серце таке добре і ніжне, що співчуває всім, але у той же час Фрейя — предводителька валькірій, і забирає собі половину павших у бою воїнів, коли іншу половину забирає Одін.

Юфемія, без сумнівів, була богинею любові. Її сестру, Корнелію, Другу Принцесу, називали богинею перемоги.
Можливо, Ніна зможе стати богинею війни?
Або смерті?

Вона ж насправді ніколи не думала про себе, як про дівчинку, що чогось не гідна. Навпаки — лише зі сторони здавалося, що Ніна скромна тихоня з безліччю комплексів. Ніна не відчувала себе гіршою за інших, Ніна відчувала — знала — що вона краще.

І буквально кинула в обличчя Міллі Ешфорд "тепер зі мною зобов'язані рахуватися!"

Чужий голос змушує Ніну озирнутися і побачити жінку — вона не одинадцята, і це вже маленький привід для довіри. Довіри рівно настільки, щоб не шукати можливості якнайшвидше втекти.

— Відомо, — відповідає Ніна. — Але я не копаю. Я перевіряю. Це... — вона підіймається на ноги. — Це не важливо, — вона хотіла зібрати пісок для аналіза, щоб перевірити, чи є у ньому радіоактивні складники, але це не та інформація, яку може знати перша зустрічна людина. — Що ви тут робите? Цю територію охороняють, — звісно, принц Шнайзель не міг не забезпечити Ніні можливість працювати без перешкод, тому територію навкруги її лабораторії-бункера оголосили закритою.

я рисовала на море карты, и рассказала в картинках сны. будет теплее, но только в марте, в самом начале моей весны. в самом начале моих объятий руки обвили везде и вся... я раскрываюсь, я даже в платье. даже водители –– тормозят.

Времена меняются. Время не стоит на месте, секундные стрелки часов бегут все вперед и вперед, отмеряя минуты, часы, дни, месяцы... годы. Еще совсем недавно Дафна Гринграсс была ребенком, первокурсницей, вошедшей вместе со всеми остальными новичками в Большой Зал, робеющей, когда профессор МакГонагалл надевала Распределяющую Шляпу на ее золотые кудри. Но Шляпа так и не была надета — едва коснулась волос Даф, как сразу же вынесла вердикт: Слизерин. Точно так же быстро распределили и Драко Малфоя, остальных Шляпа рассматривала пристальнее.

Слизерин и только Слизерин. Дафна не видела себя на другом факультете. Только зеленые знамена, только серебряные змеи. Хитрость, амбициозность, гордость, чистокровность, и в то же время — благородство. Те, кто утверждал, что на Слизерине учатся лишь трусы и подлецы — ошибались. Леди Гринграсс была ярким примером истинной слизеринки, истинной леди, маленькой принцессой в королевстве красок и палитр.

Дафна рисовала. Дафна училась. Дафна дружила с Панси Паркинсон, опекала свою любимицу-Асторию, с Драко Малфоем если и общалась, то в основном по делу, и вообще держалась в стороне от всех — девочки Гринграсс не примыкали ни к одной из сформировавшихся в Хогвартсе компаний, особенно когда началась война, когда Волдеморт возродился и стал еще более опасен, чем прежде. Армия Дамблдора, Инспекционная Дружина, Орден Феникса, Пожиратели Смерти... Дафна не поддерживала никого из них, и Астории не позволяла.

Известие о смерти Дамблдора сестры Гринграсс получили, уже будучи дома в фамильном поместье. Дафну поразило не столько то, что директора убили, сколько то, что его убил Северус Снейп. Профессор Снейп. Ее любимый учитель. Тот, кого она рисовала в пустом кабинете после уроков, выводя линии на бумаге, передавая портрет с ироничной улыбкой в уголках тонких губ. Он принял ее рисунок в подарок и поцеловал кончики пальцев юной леди, и Дафна была так горда, что профессору понравилось... А теперь он — убийца?

Дафна целую неделю рисует только Снейпа. По памяти. Исключительно углем. Чиркает по бумаге с противным звуком, сердито кусает губы, раздражает Асторию тем, что делает это ночью в их общей спальне. Дафна рисует, пытаясь понять, зачем профессор это сделал, что заставило его стать убийцей. Дафна рисует, словно спрашивая у портретов — почему? Они молчат, поджимают губы и отводят черные глаза.

После все становится ясно, Гарри Поттер все объясняет; Снейп не убил Дамблдора, Снейп прекратил его мучения и спас Драко — спас его душу. Волдеморт наказывал Малфоев через их сына, доводил их до отчаяния, издевался, играл, как кошка с мышью... как низко. Как низко — шантажировать человека жизнями его родных.

Дафна выходит замуж за Драко. Не по любви — сначала нет, но после любовь начинает зарождаться в ней диковинным ростком, как подснежник распускается весной в проталине, раскрывая нежные лепестки и сладко благоухая. Мистер и миссис Малфой... нет, лорд и леди Малфой — они живут счастливо, они поддерживают друг друга, они нашли друг в друге то, что им было нужно. Доказательство их любви — круглый живот Дафны; она на седьмом месяце, скоро на свет появится их сын.

В Паучьем Тупике леди Малфой выглядит поразительно неуместно — она оделась по-маггловски, но все равно выделяется в своем изумрудно-зеленом брендовом платье и дорогих сапожках, с блестящими золотыми волосами и низкой жемчуга на тонкой шее. Что может здесь делать ухоженная и явно богатая беременная женщина?

Дафна идет по разбитой мостовой с таким видом, словно ступает по красной дорожке, безмятежно осматривая дома и дворы, ища среди них один-единственный. Находит очень скоро и безошибочно, подходит к двери, и, не давая себе времени колебаться, стучится. Ее ладонь уже привычным жестом ложится на круглый живот, и на губах витает таинственная улыбка.

Да, Дафна Гринграсс — уже не та первокурсница, нервно кусающая губы в ожидании своего распределения, и даже уже не та шестнадцатилетняя студентка, рисующая профессора Зельеварения. И не Гринграсс больше — Малфой. Маленькая серебряная принцесса выросла и стала королевой — изумрудной и сияющей.

Дафна изменилась. Изменился ли профессор Снейп?